Українські художники-пейзажисти

В середині 1880-х років в український пейзажний живопис прийшли
талановиті митці, серед яких одне з найпочесніших місць належить
С.І.Світославському (1857-1931). Внутрішній вигляд селянського двору,
глуха вулиця провінційного містечка, тихий закуток передмістя – такими були сюжети багатьох живописних полотен цього майстра. Чим далі, тим пейзажі С.І.Світославського набувають все відчутнішого соціального
звучання, про що свідчать, зокрема, картини “Вулиця повітового міста” та “Миргород”. Одним з найбільш улюблених його мотивів було зображення київських передмість, який він майстерно розробив, зокрема, у картинах
“Зими. Околиця Києва” та “Околиця Києва. Літо”.
Видатним майстром пейзажу був і сучасник Світославського П.О.Левченко (1856-1917). Він теж любив зображувати прості невибагливі сюжети: глухі куточки сіл і провінційних містечок, похилені хати, старі вітряки”.
В картинах і етюдах такого плану як “Стара хата” ,”Блакитна хата”,
“Опівдні. Хата”, проявилося неабияке живописне обдарування Левченка. Він успішно ро’язує в них складні завдання, зв’язані, зокрема, з передаею яскравого сонячного освітлення, з чим не завжди могли впоратися навіть найвидатніші пейзажисти. Для його робіт характерне органічне поєднання, чіткості і ясності створюваного образу з витонченою, неначе вібруючою кольроовою гамою, де кожен колір трактується з найтоншими градаціями”, а “кожний мотив, не втрачаючи своєї безпосередності і конкретності, набуває узагальненого звучання, осмислюється як глибокий історичний образ”.
С.І.Васильківський (1854-1917) відомий передусім як тонкий лірик,
співець чаруючої, неповторної краси рідного краю. Багато уваги він
приділяв зображенню природи в її перехідних, мінливих станах. Він
володів неабияким хистом живописного синтезу, умінням творити
узагальнюючі, типові образи рідної природи. Щодо цього ніхто з
українських живописців зрівнятися з ним не міг. Прекрасним зразком
синтетичного живописного образу великої художньої сили є, зокрема,
картина “Козача Левада” – справжня перлина українського національного мистецтва. Картина відзначається багатством кольорових градацій і рефлексів, бездоганністю в передачі тонових відношень. Звертає увагу продумане поєднання детально виписаних предметів переднього плану, яке посилює відчуття просторовості, повітряності пейзажу.
Поряд з Орловським, Світославським, Левченком та Васильківським
найвидатнішими українськими пейзажистами останньої третини 19 – поч. 20 ст. – успішно виступали в галузі пейзажного живопису М.І. Мурашка, Ткаченка М.С. і т.д.
М.І. Мурашко (1844-1909) належав до старшого покоління українських
митців, творчість яких розвивалась під безпосереднім впливом
передвижників, зокрема І. Репіна.
Живописна манера М.І. Мурашка, його підхід до трактування образів
природи найповніше розкривається в пейзажах “Над Дніпром” та “Дніпро”, в яких зображено велику українську ріку в околицях Києва. В картині “Над Дніпром” композиція побудована на ритмічному чергуванні й контрасному
зіставленні розміщених по діагоналі великих кольорових плям. В картині “Дніпро” композиція побудована на гармонійному поєднанні великих кольорових площин. В картині добре передано відчуття спокою, що панує в природі.