Одне з найважливіших місць серед жанрів живопису займає пейзаж. Кожну
живу людину приваблює краєвиди рідного краю,довершеність природи,
безмежність панорам.
Слово пейзаж, від французького «pays» – країна, місцевість, жанр
образотворчого
мистецтва, в якому основним предметом зображення є дика і в тій чи
іншій степені відображена людиною природа. В пейзажі
відтворюються реальні або видумані види місцевостей, архітектурних
будівель, міст. Часто пейзаж служить фоном в живописних, графічних,
скульптурних
творів інших жанрів. Зображаючи явища і форми природного оточення
людини, художник виражає і своє відношення до природи і сприйняття її
сучасним йому суспільством. В силу цього пейзаж набуває емоційність і
значний ідейний зміст.
Зображення природи зустрічались ще в епоху
неоліту (умовні позначеннянебесного склепіння, сторін світу, земної
поверхні). В рельєфах і розписах країн Древнього Сходу переважно в
сценах війн, полювання і рибалки, містять окремі елементи пейзажу,
особливо конкретизовані в древньо-єгипетському мистецтві епохи Нового
царства. Широке поширення пейзажні мотиви отримали в мистецтві Крігу
16-15 ст. До н.е., де вперше
досягнулось враження емоційно впевненої єдності фауни, флори і природних стихій.
Пейзажні елементи древньо-грецького мистецтва невіддільні від
зображення людини. Для цієї епохи характерний образ природи, який
сприймається як сфера ідилічного існування людини і богів. В середні
віки в мистецтві Європи елементи пейзажу нерідко служили засобом
умовних просторових побудов.
В середні віки в мистецтві країн
мусульманського Сходу елементи пейзажу були представлені досить скупо,
якщо не рахувати деяких образців, заснованих на елліністичних традиціях.
З 13-14 ст. вони займають все більш значне місце в книжковій
мініатюрі, де в 15-16 ст. В мистецтві тебрізької і чератської школи
пейзажні фони, які відрізняються сяючою чистотою фарб, навівають
уявлення про природу як замкнутий казковий сад.
Виключно важливе
положення займає пейзаж. Як самостійний жанр в живописі середньовічного
Китаю, де вічно оновлена природа рахувалась найбільш наочним зразком
світового закону (дао). Серед великих майстрів китайського пейзажу Го
Сі (11 тис.)
Ся Гуй (кін.12-1 пол. 13 ст.).
В західно-європейському мистецтві 13-15 ст. Тенденція до пейзажного
фону починає осмислюватись як принципово важлива частина творів
образотворчого мистецтва. Умовні фони зміцнюються пейзажними, нерідко перетворюються в широку панораму світу (Джотто).
Художники Відродження звертались до безпосереднього вивчення
натури,створювали начерки і акварельні етюди, розробляли принципи
перспективної побудови пейзажного простору, керуючись концепціями про
раціоналістичність законів світосприйняття і відроджуючи уявлення про
пейзаж, як реальне середовище життя людини. Важливе місце в історії
пейзажу займає мистецтво А.Мантеньої, П.Уч Леонардо да Вінчі в Італії,
Хуго Ван де Гуса, Х.Босха в Нідерландах, А.Дюрера в Німеччині. Якщо
італ. Художники старались підкреслити гармонійну співзвучність
людського і природннього начал (Джорджоне, Тіціан а в міських пейзажних
фонах показати уявлення про ідеальне архітектурне середовище
(Рафаель),що німецькі майстри, особливо доброзичливо звертались до дикої
природи,нерідко надаючи їй катастрофічно-бурхливий вигляд.
До поч.. 17 ст. В творчості італійця А.Карраччі, нідерландця П.Брилля,
німця
А.Ельсхаймера оформляються принципи “ідеального” пейзажу, який
підчинився ідеї розумного закону, скритого під внутрішнім багатством
різних аспектів природи.
В мистецтві класицизма закріплюється система умовної трипланової
композиції, затверджується принципова різниця начерка або етюда і
закінченого пейзажу-картини.
Елементи живопису з натури, на відкритому повітрі появляються у
відміених свіжістю сприйняття пейзажах В.Веласкеса.
З 17 ст. широко поширюється топографічний видовий пейзаж, розвитку
якого було визначено приміненням камери-обскури, яка дозволила з
небаченою до цього часу точністю переносити окремі мотиви на полотно чи
папір.
Видовий пейзаж в 18 ст. Зіграв вирішальну роль в
становленні пейзажу в тих європейських країнах, де до 18 ст. Не було
самостійного пейзажного жанру.
В кін. 18-1 пол. 19 ст. в пейзажі переважають тенденції романтизму.
Важливе
значення пейзажу в художній системі романтизму пояснюється тим,що
романтики зближували життя людської душі з життям природи. Вони
проявляли особливу чуйність до індивідуальної неповторності окремих
станів природи. Пейзажисти цього періоду Емо, добивались ясності і
простоти композиції детально розробляли світлотіньові і валерні
відношення, які дозволяли передати матеріальну відчутність природного
середовища.
В російському пейзажі 19 ст. романтичні традиції відіграють важливу
роль в творчості М.Н.Воробйова і І.К. Айвазовського. На 2-у пол. 19 ст.
Приходиться
розквіт реалістичного пейзажу, тісно зв’язаний з діяльністю
передвижників. Тенденція до зображення перехідних станів природи,лірична
насиченість, характерна творчості А.К.Саврасова.
Домінуюче значення пейзажу у майстрів імпресіонізму (К.Моне,
К.Піссарро, А.Сіслей), які рахували роботу на пленері обов’язковою
умовою створення пейзажного образу. На рубежі 19 і 20 ст. В пейзажі
складаються
декілька напрямів, розвиваючих принципи імпресіоністичного пейзажу і
одночасно вступаючих в антагоністичні відношення з ними.
В мист.
20 ст. Ряд майстрів старається знайти найбільш стійкі риси того чи
іншого ландшафтного мотиву, очищаючи його від всього “переходящего” інші
за допомогою лікуючих або драматично напружених кольорів співзвучностей
підкреслюють внутрішню динаміку ландшафта,а деколиі його національну
своєрідність, треті, під впливом художньої фотографії,переносять
основний акцент на причудливість і психологічну виразність мотиву.В 20
ст. В Європі і Америці отримала широке поширення індустріальний пейзаж,
який нерідко трактував світ техніки як свого роду анти природу (Ч.Демут,
Н.Спенсер, Ч.Міллер в США). Міський пейзаж
футуристів і експресіоністів часто приймає загострено агресивний або
відчуджений вигляд, проникнутий настроями трагічної безвихідності або
жалю.
Український живопис останньої третини ХІХ- поч.. ХХ ст.. в своєму
розвитку
спирався на досягнення національних митців попередньої доби і передусім
на творчість Шевченка, з іменем якого пов’язане ставлення і
утвердження реалізму.
В російському пейзажі 19-20 ст. Реалістичні традиції 2-ї Пол. 19 ст.
Переплітаються
з впливом імпресіонізму і “модерну”. Близькі до пейзажу настрою
Левітана, але більш камерні по духу твори В.А. Серова,
П.І.Петровичеві, Л.В.Туржанського.
Немає коментарів:
Дописати коментар