Самобутні та оригінальні твори художників Закарпаття вирізняються
з-поміж творів усіх регіональних шкіл та мистецьких осередків України
емоційністю, декоративністю живопису та особливою парадигмою стосунків з
народним мистецтвом, усією етнокультурною Карпат, що збереглася у своїй
самобутності. Через історичні умови закарпатці найближче стояли до культур
своїх європейських сусідів, ба й входили до цих формувань впродовж століть. Поєднання
напрацювань професійного вишколу та автентичності першоджерел створюють
своєрідність діапазону звучання творчості багатьох особистостей. З нашим краєм
пов’язані, генетично та творчо, багато митців угорського, словацького та
русинського походження. Це постаті з світовими іменами: Мігай Мункачі, Шимон
Голлоші, Теодор Муссон, Ігор Грабар тощо.
Становлення закарпатської школи живопису припадає на бурхливе двадцяте
століття. Основоположниками цієї регіональної мистецької школи були випускники
Будапештської академії мистецтв, уродженці Закарпаття Йосип Бокшай (1891-1975)
та Адальберт Ерделі (1891-1955). Разом з Ерделі та Бокшаєм розпочали свою
діяльність або приєдналися до них закарпатці: Дюла Віраг (1880-1940), Шаму
Берегі (1876-1940), Еміліан Грабовський (1892-1955).Під безпосереднім впливом
Бокшая та Ерделі згодом розвинулася творчість Андрія Коцки (1911-1987),
Адальберта Борецького (1910-1990), Ернеста Контратовича (1912), Золтана Шолтеса
(1909-1990). Наприкінці 1930-х років до них приєдналися випускники Вищої
художньо-промислової школи у Празі Федір Манайло (1910-1978), та Єне Морваї
(1902-1945). На ниві скульптури перші спроби робили випускники Вищої
художньо-промислової школи скульптор Іван Гарапко (1909-2002) та Василь Свида
(1913-1989).
У 1927 році художники Йосип Бокшай та Адальберт Ерделі, опікуючись долею
мистецтва краю, створили приватну Публічну школу малювання. Вони намагалися
прищепити на рідному грунті новітні тенденції європейського мистецтва, хотіли
змінити передусім стиль мислення провінційного на той час малярства, досить
бідного на взірці та авторитети. Власним прикладом та власними зусиллями вони
турували прийдешньому поколінню те, що дається найважче-свободу творення. Саме
тому вони по праву вважаються основоположниками закарпатської школи живопису,
бо стали рушійною силою того позитивного процесу, що визначив ідеї та принципи
явища, яке в історію мистецтва увійшло під назвою «Закарпатська школа
живопису».
Наріжним каменем цього явища малярства стала зацікавлена суб’єктивність
та реалістична достовірність як манера та спосіб вираження дійсності. Активна
громадянська позиція Йосипа Бокшая та
Адальберта Ерделі стала духовним та творчим камертоном школи. Традиції
Публічної школи малювання достойно пронесли крізь життя художники, виплекані на
вивірених принципах її засновників.
Йосип Бокшай (1891-1975), член-кореспондент Академії мистецтв СРСР,
народний художник УРСР, народний художник СРСР, у літопис мистецтва нашого краю
увійшов як Майстер, автор численних жанрових композицій, чудових камерних
графік, глибоко одухотворених портретів, творів сакрального мистецтва та
розписів церков на Закарпатті, в Словаччині та Угорщині. Крізь усе життя проніс
вогонь віри в силу та мудрість власного народу. Як справжній майстер, навчив
своїх численних учнів краси правди-реалізму. Власне бачення джерел співвідносив
із традицією церкви та віри. Це продемонстровано у полотні «Святі землі
Руської». Символіка авторського бачення сягає зображення витвору дерев’яного зодчества як образу землі Руської. Пурпур та блакить, золоте та
червоне-промовисте поєднання Духа і плоті. Часто сюжетні композиції Бокшая
виконані у стилі декоративного панно, масштабні та епічно-декларативні.
Численні пейзажні твори автора розкривають тонку і гармонійну натуру митця.
Образ «бокшаївської» осені в образотворчому мистецтві став хрестоматійним.
Чудові твори зачинателя закарпатської школи живопису Адальберта Ерделі
(1891-1955) нікого не залишають байдужим. Усе життя Адальберта Ерделі
супроводжувала певна загадковість, як і його численних героїв: «А.С.», «ХХ
вік». Мистецькій харизмі автора підвладними стають твори і філософського змісту
такі, як «Прозріння єпископа». Себе зображує кілька разів упродовж життя,
відверто демонструючи світу своє власне життя і своє єдине дитя-мистецтво, свої
переконання як віддзеркалення внутрішнього «я». Твори Ерделі - мальовничі
зустрічі митця з людьми-і очікуваними і несподіваними. Усім гарячим серцем
поглинав серпанок їх доль, зображуючи їх на полотні. Чи не тому і свою закінчив
несподівано передчасно. Безмірно талановитий, полишив по собі безцінний доробок
та плеяду послідовників. Соратником Бокшая та Ерделі був їхній ровесник Еміліан
Грабовський (1892-1955) - послідовний реаліст, відомий своїми пейзажними
творами та значною кількість графічних аркушів. До арсеналу живописності додає
м'якого ліризму та чутливого сентименталізму.
Адальберт Борецький (1910-1990) стояв біля витоків школи і намагався
велич епохи передати через масштабні епічні сцени, ідеї. Плідно працював у
багатофігурних жанрових композиціях, прагнучи розкрити нюансами відтінків і
кольорів пленерні красоти Верховини. Розмаїття натюрмортів свідчить про
емоційність художника, а чудові рисунки підтверджують високий професіоналізм. У
1960-х роках виїхав з України в Словаччину, де помер у 1990 році.
Однією з найяскравіших постатей у мистецтві Закарпаття, як і цілої
України, вважають Федора Манайла (1910-1978), народного художника України.
Журба і туга довоєнних соціальних творів резонує численними жанровими
композиціями з життя закарпатських селян. Декоративні, панорамно трактовані
полотна Манайла з виключною гостротою виразності передають епічну велич
гірського краєвиду. Авторське бачення сьогодення крізь призму народної
культури, побуту, етнографічних мотивів завжди простежується у творах митця,
зокрема, «Новий хліб», «Моя поличка» тощо. Реалістичні образи живописних
полотен Федора Манайла вражають поетизованою глибиною мистецького бачення.
Метафоричність просторового та смислового вирішення твору «Табун гуцульських
коней» свідчить про оригінальність композиторських прийомів та піднесеність емоційних
струменів творчості художника-казкаря.
Ліричний талант співця Верховини розквітнув у творчості народного
художника України Андрія Андрійовича Коцки (1911-1987). Об’єктом зацікавлених
досліджень стають його сучасники. Ціла галерея постає у творах автора,
виконаних зі цнотливою відстороненістю від своєрідної фабули полотна. Сам автор
«обожнював» жіноцтво, змальовував його достовірно-поетично. Ледь помітна
дистанція створює своєрідну чутливу пісенність, іноді фольклорність портретних
творів Коцки. Хвилюючі стани природи у пейзажах митця трепетні й інтимні.
Пезажі А.Коцки передають тонкі відтінки, ніжні переливи барв, м'який ліризм
закарпатської природи. Зображення їх досягається використанням
фресково-акварельної техніки «сфумато». Святкові феєрії квітів звабливо пестять
погляд зачарованого глядача, ніби запрошують у веселкову принаду життя.
До когорти ветеранів закарпатської школи живопису належить постать
Ернеста Контратовича (1912), народного художника України. Глибоке філософське
осмислення дійсності стає провідною ознакою творів автора упродовж усієї
творчості. «Верховинська мадонна» із музейної збірки-виважена мистецька
проекція загально-людських очікувань та мрій, трансплантованих на національний
грунт Закарпаття. Ритміка пластично-виразних форм твору позначена прозорим
натяком на іконографічність персонажів, віднайдених автором у земній буденності
існування. Гармонія кольорової гами сповнена тужливого очікування чи
передчуття.
Заслужений художник України Золтан Шолтес (1909-1990) вважається одним
із талановитіших співців величних панорам Карпатських гір, гармонійної ритміки
олюднених краєвидів батьківщини. Твори Золтана Шолтеса витримані в дусі та
принципах реалістичної традиції закарпатської школи образотворення. Віртуозна
плинність сюжету «Під полонинами», «Гірське село» переконують у щирості
авторських спостережень та тонких узагальнень митця.
Антон Кашшай (1921-1992), народний художник України, заслужений діяч
мистецтв УРСР, увесь свій хист живописця віддав природі рідного краю. Кашшай - багатогранний
майстер, але найбільш вдаються йому зимові пейзажі: саме в них найповніше
виявляються його душа поета і майстерність живописця. Створення нев’янучого
образу батьківщини творчо сприйняв у ідейного лідера та вчителя Йосипа Бокшая.
Простір, повітря, вражаюче світло у
творах Кашшая несуть смислове навантаження та внутрішню динаміку, з граничною
простотою і тонким смаком розкривають красу гірського краєвиду. Прагнення
бачити природу у первозданній поетичності та чистоті притаманне його музейній класиці
«Зима в Карпатах», «Під Пилипецькими полонинами».
Сформованим живописцем прийшов у мистецтво нашого краю Гаврило Глюк
(1912-1983), заслужений діяч мистецтва УРСР. Масштабним за емоційність і
виконанням полотном «Лісоруби» (1954 р.) уславив не тільки себе, здобувши високе
звання та срібну медаль на «Бієннале» на Всесвітній виставці 1958 року в Брюсселі,
а й ідейно-творче зростання всього колективу закарпатських живописців. Рідна
земля творами Гаврила Глюка звеличується та підноситься. Реалістична
достовірність сюжетів митця несе глибоке світоглядницьке обґрунтування, бо ж
джерелом краси на землі автор вважав людську працю. Виразна декоративність кольору
підсилює відчуття святковості у народних за пафосом полотнах автора.
Національний колорит виважений мелодією творів Глюка. Оптимістична сонячність
чуттів проектується на плинну ритміку оповіді.
Окрасою усього образотворчого мистецтва України є творчий доробок
народного художника Василя Габди (1925-2003). Тонким знавцем природи та
романтичних настроїв середовища виступає перед глядачем завжди ліричний Габда.
М’які кольорові ефекти зігрівають трепетом щирої душевності та проникливої
просвітленості почуттів.
Бачення світу народним художником України, членом – кореспондентом
Академії мистецтв України Володимиром Микитою (нар.1931) спроектоване через
призму батьківського краю-улюбленої Срібної землі - Закарпаття. Обрії бачення-і
минувшина, що зазирає крізь очі осель, і бурхливе теперішнє, і майбутнє, що
таночком в’ється в улюбленій живописній пісні «За щастя онука». Творчий доробок
нашого земляка становить своєрідний літопис рідного краю у мистецтві – літопис
через призму серця.
Народний художник України, лауреат Національної премії імені Тараса
Шевченка Юрій Герц (нар. 1931) з-поміж колоритного мистецтва Закарпаття
вирізняється не тільки стилем, а й тематикою. Святочну верховину підносить до
висот поетичних. Грайливі села у всі пори року, мов відображення веселкової
каруселі небес. Прадавні джерела культурної нації оживають барвисто і
промовисто колядами, весіллями та маївками. Характерна риса творчості Юрія
Герца – це непереможна сила духу, сила любові.
Народний художник України, лауреат Шевченківської премії у галузі
мистецтва Василь Свида (1913-1989) усю свою творчість присвятив служінню рідній
землі. Твори Свиди є, як правило, безпосереднім відгуком на події та явища
навколишнього народного життя. Прості буденні сюжети стали стрижнем усього його
творчого доробку. Сила творчості Свиди- в міцному зв’язку з традиціями народної
пластики.
Закарпатські художники дістали широке народне визнання. При всій
оригінальності, неповторності їхньої творчості їм властиві спільні риси, які й
дають право говорити про існування в рамках українського образотворчого
мистецтва окремої закарпатської школи живопису. Однією з таких рис є схильність
усіх митців Закарпаття до декоративного трактування форми, схильність, яка, без
сумніву, йде від традицій народного мистецтва. Твори всіх без винятку закарпатських
художників приваблюють властивими мистецтву слов’янських народів теплим
ліризмом, задушевність. Та найголовніше, що об’єднує митців Закарпаття, - це
прагнення і вміння глибоко й правдиво показувати національний уклад життя рідного
народу.
Немає коментарів:
Дописати коментар