Засоби виразності живопису,ахроматичні та хроматичні кольори,світлота,насиченість,відтінок.

Тема: Засоби виразності живопису,ахроматичні та хроматичні кольори,світлота,насиченість,відтінок.

Мета:
Навчальна:
-учні навчаються розпізнавати твори живопису, їх техніку (акварель, гуаш);
- учні навчаються розпізнавати художні прийоми (акварель «по-вологому», «по-сухому», монотіпію;
- учні навчаються розпізнавати кольори (ахроматичні, хроматичні);
- учні навчаються розпізнавати колорит і створений настрій творів,
- учні навчаються передавати настрій засобами живопису;
- учні навчаються відтворювати задум композиції, використовуючи колір, мазки, плями, лінії, форми, їх ритм.

Виховна:
-сприяти розвитку чуттєво-емоційного та естетичного сприймання світу;
- сприяти розвитку асоціативно-образного мислення, цілісного бачення, вміння виділяти основне в явищах і формах;

Розвиваюча:
-залучення учнів до системного пізнання, опанування техніками та прийомами образного виявлення як художньої основи для особистого самовираження;
-вивчення зразків світового та національного мистецтва з творчим переосмисленням і використанням власного досвіду в практичній творчій діяльності учнів.

Тип уроку: урок засвоєння нових знань.

Обладнання уроку:

Матеріали: Акварель, гуаш.
Кольоровий папір, різний матеріал для штампів.
Техніка: техніка монотипії (відбитки, штампування), набризки.

Хід уроку

1. Вступне слово вчителя «Засоби виразності живопису. Колір(ахроматичний, хроматичний),насиченість, світлота, відтінок, мазок, пляма, тонова розмивка».

Розпізнавання кольорів (ахроматичних, хроматичних).
Розпізнавання колориту та створеного настрою творів.
Розпізнавання художніх прийомів роботи аквареллю та гуашшю (мазки, розтяжка кольору по-сухому, по вологому, набризки).
Виконання вправ різними прийомами накладання фарб акварелі та гуаші (мазки, розтяжка кольору по-сухому, по вологому, набризки).
Основні групи кольорів

Незважаючи на те, що в кольоровому спектрі виділено лише сім кольорів, у природі їх є значно більше. Це пояснюється тим, що колір може мати різні відтінки або бути змішаним з іншим. Крім того, в сонячному спектрі немає чорних, білих і сірих кольорів.

Якщо покласти на білий папір кілька листків з дерев різних порід, то можна побачити, що всі листки зелені, але відрізняються тоном. Людське око може відрізнити майже 150 кольорових тонів.

Усі кольори поділяють на дві групи: ахроматичні (безколірні) і хроматичні (кольорові).

Ахроматичні кольори.Вони становлять групу кольорів, які відрізняються один від одного тільки світлістю. До ахроматичних кольорів належать білий, чорний і всі проміжні між ними сірі кольори. Світлість кольору залежить від здатності предмета відбивати більшу чи меншу кількість світлових променів, які падають на неї. Якщо поверхня відбиває більше світлових променів, вона здається нам світлішою, а якщо менше,— темнішою.

Змішуючи чорну і білу фарби у різних пропорціях, можна дістати цілу низку сірих кольорів різної світлості.

Слід пам'ятати, що абсолютно білих або абсолютно чорних кольорів у природі не існує. Найсвітліший білий колір має порошок сірчано-кислого барію. Порівняно з ним усі інші матеріали білого кольору темніші. Найчорніший колір має чорний оксамит.

Хроматичні кольори.Це насамперед кольори сонячного спектра та всі інші неахроматичні кольори. Кожний хроматичний колір має три властивості: кольоровий тон, світлість і насиченість кольору.

Під кольоровим тоном розуміють таку його ознаку, за якою йому можна надати певну назву: червоний, синій, жовтий, зелений тощо. У природі є багато кольорових тонів. Природним рядом кольорових тонів є сонячний спектр, в якому кожен тон переходить один у другий завжди в однаковій послідовності.

Світлість хроматичного кольору залежить від здатності його відбивати світлові промені. Два предмети одного кольорового тону, наприклад червоного, можна відрізнити за їхньою світлістю (світло-червоний, темно-червоний). Для кожного хроматичного кольору (червоного, синього, зеленого тощо) завжди можна підібрати ахроматичний (сірий) колір, рівнозначний йому за світлістю.

При змішуванні однієї і тієї самої кількості зеленої фарби з різними кількостями сірої фарби дістанемо ряд сумішей зеленувато-сірого кольору однакової світлості. Проте всі вони відрізнятимуться одна від одної і від вихідних кольорів (сірого, зеленого) насиченістю.

Насиченістю називають ступінь різниці хроматичного кольору від ахроматичного тієї самої світлості. Проте хроматичні кольори відрізняються від ахроматичних кольоровим тоном, тобто силою кольору. Тому під поняттям насиченості треба розуміти, наскільки ступінь кольоровості одного кольору більший або менший ніж інший. Якщо порівняти колір цинкового крону і ультрамарину, то можна помітити, що кольоровий тон крону відчувається менше, ніж ультрамарину. Тому й вважають, що колір крону менше насичений, ніж колір ультрамарину.

Найбільш насиченими чистими кольорами є кольори сонячного спектра. Кольори фарб, пігментів, малярних фарбувальних сумішей значно відрізняються від спектральних і блідіші порівняно з ними, або, як кажуть, мають меншу насиченість.

Колірний круг

Для зручності вивчення кольорів і виведення законів змішування фарб усі кольори сонячного спектра розміщують по кругу та додають до них пурпурний колір, що утворюється при змішуванні крайніх кольорів спектра (червоного і фіолетового) і якого немає в спектрі.

У крузі один колір поступово переходить в інший.

Вивчаючи властивості кольорів, російський учений М. В. Ломоносов перший встановив, що серед великої, кількості хроматичних кольорів є тільки три (червоний, синій, жовтий), яких не можна дістати змішуванням інших кольорів. Ці кольори називають основними. Змішуючи основні кольори, дістають кольори інших тонів. Так, змішуючи червоний і синій кольори, дістають фіолетовий, змішуючи червоний і жовтий — оранжевий, а жовтий і синій — зелений. Фіолетовий, оранжевий і зелений кольори називають змішаними. Змішуючи основні кольори із змішаними, можна дістати нові кольори. На зовнішньому кільці кольорового круга показано три основних і дев'ять змішаних кольорів.

У фарбозаготівельній майстерні завжди повинні бути пігменти трьох основних кольорів, що дає змогу приготувати фарбувальні суміші потрібного кольору.

Зміна кольору суміші з двох або більше пігментів пояснюється тим, що частинки пігментів по-різному поглинають певну кількість світлових променів, які проходять крізь суміш. Які промені і в якій кількості поглинаються пігментом, залежить від його властивостей. Якщо, наприклад, змішати жовтий кадмій з залізною лазур'ю, утвориться суміш зеленого кольору. Це пояснюється тим, що частинки кадмію здатні поглинати фіолетові, сині і блакитні промені, а частинки лазурі — червоні, оранжеві і жовті. Таким чином, від суміші відбиватимуться лише зелені промені, від чого вона здаватиметься зеленою.

Учні виконують творче завдання. Створюють композицію, підготувавши кольорове тло «за настроєм» (техніка – монотипія, штампування).

Підведення підсумків.
Вчитель робить висновки разом з учнями , обговорює окремі виступи та повідомлення учнів. Підкреслює, що зрозумівши  властивості кольору художники предають свої відчуття, настрій. Виставляються оцінки.


Запитання та завдання для самоконтролю:
1. Які кольори називаються хроматичними?
2. Які кольори називаються ахроматичними?

Відомості про декоративні розписи

Мистецтво петриківського розпису

В історію культури українського народу яскравою сторінкою увійшов декоративний розпис.

Цей вид народного мистецтва почався з настінного малювання, поширеного з давніх часів у селах України, особливо на Дніпропетровщині, Поділлі, Буковині.

Тривалий час у кожній місцевості виробляли свої прийоми та технічні засоби оздоблення сільських будівель, хатнього інтер'єру,речей побуту.

У кожному регіоні поступово сформувався свій усталений характер орнаментальних мотивів, образи яких навіяно щедрою українською природою та фантазією народних майстрів

Село Петриківка Дніпропетровської області здавна уславилося своєрідним мистецтвом розпису. Незвичайний петриківський орнамент виник уже в ХVІІ столітті на основі самобутнього запорізького декоративного мистецтва. Характерною рисою творчості петриківських народних митців було використання рослинно-квіткового орнаменту для декоративного оздоблення. Цьому орнаменту властиві легкість і виразність загального композиційного вирішення.

Уже у XX ст. Петриківка стала центром виготовлення мальовок – малюнків на тонкому папері. Їх виконували дешевими аніліновими фарбами (манійками). Мальовки стали популярними і досить швидко поширилися далеко за межі села. Паперові прикраси (стрічки-фризи, вазони-букети, гілочки з квітами) наклеювали на ґрунт стіни, дотримуючись старої структури оздоблення селянської архітектури. Поступово утверджувалося індивідуальне мистецтво талановитих майстрів мальовок: Тетяни Пати, Надії Білокінь, Ярини Пилипенко, Надії Тимошенко.

Мистецтво косівського розпису

На Івано-Франківщині є чудове місто Косів. Тутешні майстри розпису по кераміці та дереву бережуть і використовують гуцульські мотиви. У цьому розписі переважають коричневі барви в поєднанні з жовтуватими та зеленими кольорами на білому фоні. Основні елементи косівського розпису – квіти, візерунки, що переходять у геометричний орнамент; птахи та зображення людей у національному гуцульському одязі. Основні елементи косівського розпису – це квіти, пелюстки, листки-завитки, крапки та лінії-мережива.

 

Мистецтво опішнянського розпису

Село Опішня, що на Полтавщині, прославилося своїми розписами на увесь світ. Опішнянський розпис об’єднує декоративно-стилізовані форми, пишний рослинний орнамент червоного, зеленого, білого, коричневого і чорного кольорів. Саме вони надають опішнянським розписам неповторності, казковості та чарівності. Опішнянському розпису характерне зображення птахів спрощених форм без особливої пишності. Також опішнянському розпису притаманне чорне обведення візерунків і контурів.

               Мистецтво васильківського розпису (майоліка) 

Васильків – це місто на Київщині! Васильківський розпис захоплює своєю незвичайністю. У васильківському розписі яскраво виражена стилізація форм, поєднані рослинні мотиви та зображення тварин. Декоративності йому надає рослинний візерунок із мазків. Основні кольори цього розпису: червоний, синій і жовтий.

                               Мистецтво яворівського розпису

Яворівський розпис досить відомий і поширений. Назва цього розпису походить від села Яворів, що на Львівщині.
Яворівський розпис – це яскраві орнаментальні композиції на дерев’яних предметах: дитячих меблях, комплектах для кухні, декоративних виробах.

Символіка орнаментів і кольору в народній творчості. Ескіз писанки.

Тема. Символіка орнаментів і кольору в народній твор­чості. Ескіз писанки.

Мета. 1. Поглибити знання учнів у сфері декоративно-ужиткового мистецтва; ознайомити з мистецтвом розпису писанки, символікою орнаментів, кольору; учити цінувати красу, створену руками народних майстрів.

           2. Розвивати інтерес до пізнання народного мініатюрного живопису України, уміння спілкуватися та працювати в групах.

          3. Виховувати повагу до культурної спадщини народу, традицій, любов до прекрасного.

Обладнання: для вчителя – роздавальний матеріал для роботи в групах; писанки з різною символікою, аудіо запис українських великодніх пісень;

для учнів – кольорові олівці, фарби, пензлі, палітра, склянка з водою, фломастери, папір формату А4, А2.

Хід уроку

І. Організація уваги учнів.

•  підготовка учнів та робочих місць до уроку;
•  перевірка наявності учнів.

II. Актуалізація опорних  знань учнів.

• Кожна людина в душі художник, але не кожна вміє застосувати свої художні здібності в житті.
  Два світи є у людини.
  Один – це той, що створив нас,
  А другий – котрий ми до віку
  Творити будем повсякчас.
  Ці слова можна віднести до кожної людини, яка любить декоративно-прикладне мистецтво, може створити своїми руками гарні речі.

ІІІ. Оголошення теми та мети уроку.

         - І ось сьогодні на уроці хотілося б пробудити у вас ці здібності. Ви спробуєте реалізувати  знання, отримані раніше, для виготовлення ескізу писанки. Довідаєтеся про символи, які застосовуються в мистецтві розпису писанки, смислові значення кольорів.

ІV. Вивчення нового матеріалу.

Розповідь учителя.

Людина здавна наносила на шкаралупу яєць чарівні магічні знаки, ще тоді, коли і писати не вміла, і були ті знаки малюнками-молитвами. Так створювалися писанки, адже «записані» були там і подяка, і прохання. Наші пращури вірили, що писанки приносять добро, достаток, щастя, здоров'я та захищають людину від усього злого.

Розпис писанок - найпоширеніший вид декоративно-прикладного мистецтва у деяких народів: українців, росіян, румун, поляків, чехів та ін. Збереження цього звичаю - свідоцтво безперервного розвитку народного мистецтва, його зв'язку з далеким минулим і сьогоденням.

         Писанки - це своєрідний мініатюрний живопис України, на­повнений ритуальним значенням: величання споконвічного закону весняного пробудження сонця і відродження природи. Якщо за часів язичництва писанки розписували до свята весни, то за християнс­тва - до Великодня - свята воскресіння Ісуса Христа.

         За способом виготовлення писанки поділяють на кілька видів

v Крашанка - це зварене яйце, зафарбоване в один колір.

v Дряпанка (шкрябанка, різьбянка) – на пофарбованій одним тоном поверхні яйця гострим предметом (голкою, шпилькою) видряпують узор.

v Крапанка - писанка з крапками одного чи кількох кольорів.

v Мальованка - яйце, розмальоване фарбою з допомогою пензлика.

Правильно написана писанка вважалася в давнину могутнім

універсальним талісманом, що оберігав людину.   

     Орнаментацію писанки можна поділити на:

Ø солярну (космогонічну);

Ø  рослинну;

Ø  тваринну (зооморфну);

Ø  антропоморфну.

Солярний орнамент символізував найголовніший для наших предків культ сонця. На писанках воно зображувалося у вигляді хреста, звичайного кола або з променями, у формі восьмикутної зірки. До солярних символів ще відносився кінь, який, за віруваннями наших предків носив по небу сонце. Вода – символ родючості, приплоду – зображувалася на писанках хвилястими лініями, у формі букви S, трикутника, ромба, квадрата.

         Елементи рослинного й тваринного орнаментів - образи півня, козлика, птахів, риб, зображення дерев і квітів - символізували щедрий урожай, довголіття, охорону житла.

          До антропоморфних знаків відноситься образ Богині-Берегині (богині Живи), яку зображували у вигляді жіночої фігури з піднятими вгору руками (їх могло бути й дві, і чотири, і шість). Вона була символом народження нового життя, виступала прародителькою всього живого, володаркою неба й землі.

    Крім орнаменту, символічне значення в писанках мав колір.

·        Червоний – означав радість, життя, любов, надію на щасливий шлюб;

·        червоний із чорним – символізував земні божества;

·        жовтий ­місяць, зірки, гарний врожай;

·        блакитний колір – небо, повітря, здоров’я, силу;

·        зелений – весну, відродження природи, багатство рослинного й тваринного світу;

·        коричневий вважався кольором родючої землі.

V. Практична діяльність учнів.

Виконання ескізу писанки.

         Учні об’єднуються в групи, кожна з яких виконує роботу, використовуючи лише визначені символи (вчитель роздає додаткові матеріали для роботи в групах).

-         1-а група – символи, що сприяють багатому врожаю;

-         2-а група – символи кохання;

-         3-а група – символи, що лікують;

-         4-а група – символи здоров’я та довголіття;

-         5-а група – християнські символи;

-          6-а група – символи сили та витривалості.

Етапи виконання роботи:

      1) Олівцем намалюйте контур майбутньої писанки.

2) Аквареллю створіть фон.

3) Символи писанки виконайте гуашшю, використовуючи пензлі № 1, 2.

VI. Завершення уроку.

         Учитель підводить підсумки: оцінює діяльність учнів на уроці; демонструє виконані ними роботи.

VIІ. Домашнє завдання.

Записати розповідь бабусі, прабабусі, дідуся про те, як виготовляли писанки в давнину.

Графіка. Лінійна перспектива.

Тема. Графіка. Лінійна перспектива. Побудова, графічне зображення «Куб».

Мета: закріплювати поняття учнів про виражальні можливості графіки, дати

поняття про лінійну перспективу; вчити виконувати графічне зображення

дотримуючись правил лінійної перспективи;

розвивати композиційні уміння та навички;

виховувати бажання створювати об’ємні зображення на площині завдяки

лінійній перспективі.

Обладнання: а) для вчителя: педагогічний малюнок на дошці, куб;

б) для учнів: олівець, альбом, гумка.

Хід уроку

І. Актуалізація опорних знань учнів.

Бесіда за питаннями:

1 Що таке графіка?

Які ви знаєте виражальні можливості і засоби графіки?

Поясніть їх.

Графіка – ( з грец. «grapfo» - «пишу», «малюю») це вид образотворчого

мистецтва, що створюється на площині з допомогою: олівця, фломастера,

ручки, вугілля, туші, чорнила, крейди, соусу, сангіни.

Виражальні можливості графіки: тон, світлотінь,лінія,пляма,крапка,штрих.

Тон – це ступінь світлоти або темноти певного зображення в графіці.

Світлотінь – це спосіб передачі об’єму предметів (світло, півтінь,

тінь).

2. В графіці не лише світлотінь є способом передачі об’єму зображень на

плоскому аркуші наперу, а й сам спосіб побудови цих зображень, яким

ми сьогодні і повинні оволодіти.

ІІ. Мотивація. Повідомлення теми та завдань уроку.

Як добитися щоб предмети оточуючого світу на плоскому аркуші

паперу були об’ємними і знаходились у просторі? Цього досягти нам допоможе

лінійна перспектива, та її правила.

Отже, сьогодні на уроці ми повинні дізнатися про лінійну перспективу,

її правила та вчитися будувати куб за правилами лінійної перспективи.

ІІІ. Сприйняття нового навчального матеріалу.

1. Перспектива ( від лат. – бачити наскрізь ) це система зображення

простору та предметів на площині для створення уявної глибини та об’єму.

Лінійна перспектива – це система зображення предметів, які здаються

тим меншими, чим далі вони знаходяться від глядача, щоб створити відчуття

просторового заглиблення.

Лінія горизонту – уявна лінія на рівні очей художника.

Всі паралельні лінії на аркуші паперу повинні наближатися одна до

одної і перетинатися на лінії горизонту у точці сходження.

3. Педагогічний малюнок на дошці.

Визначається послідовність малюнка:

1.Провести лінію горизонту.
2.Вибрати одну або дві точки сходження, залежно від виду перспективи.
3.Намалювати куб у перспективі нижче відносно лінії горизонту.

 

ІV. Самостійна робота учнів.

V. Підсумок уроку.

1. Фронтальне опитування.

1. Чому сприяють перспективні зображення на площині?

2. Що таке лінійна перспектива?

3. Що ми називаємо лінією горизонту?

4. Де знаходяться точки сходження?

2. Оцінювання робіт.
   
   

Розташування предмета відносно лінії горизонту

 

Тональність

 

Завершена робота

Закарпатська школа живопису

   Самобутні та оригінальні твори художників Закарпаття вирізняються з-поміж творів усіх регіональних шкіл та мистецьких осередків України емоційністю, декоративністю живопису та особливою парадигмою стосунків з народним мистецтвом, усією етнокультурною Карпат, що збереглася у своїй самобутності. Через історичні умови закарпатці найближче стояли до культур своїх європейських сусідів, ба й входили до цих формувань впродовж століть. Поєднання напрацювань професійного вишколу та автентичності першоджерел створюють своєрідність діапазону звучання творчості багатьох особистостей. З нашим краєм пов’язані, генетично та творчо, багато митців угорського, словацького та русинського походження. Це постаті з світовими іменами: Мігай Мункачі, Шимон Голлоші, Теодор Муссон, Ігор Грабар тощо.

   Становлення закарпатської школи живопису припадає на бурхливе двадцяте століття. Основоположниками цієї регіональної мистецької школи були випускники Будапештської академії мистецтв, уродженці Закарпаття Йосип Бокшай (1891-1975) та Адальберт Ерделі (1891-1955). Разом з Ерделі та Бокшаєм розпочали свою діяльність або приєдналися до них закарпатці: Дюла Віраг (1880-1940), Шаму Берегі (1876-1940), Еміліан Грабовський (1892-1955).Під безпосереднім впливом Бокшая та Ерделі згодом розвинулася творчість Андрія Коцки (1911-1987), Адальберта Борецького (1910-1990), Ернеста Контратовича (1912), Золтана Шолтеса (1909-1990). Наприкінці 1930-х років до них приєдналися випускники Вищої художньо-промислової школи у Празі Федір Манайло (1910-1978), та Єне Морваї (1902-1945). На ниві скульптури перші спроби робили випускники Вищої художньо-промислової школи скульптор Іван Гарапко (1909-2002) та Василь Свида (1913-1989).

   У 1927 році художники Йосип Бокшай та Адальберт Ерделі, опікуючись долею мистецтва краю, створили приватну Публічну школу малювання. Вони намагалися прищепити на рідному грунті новітні тенденції європейського мистецтва, хотіли змінити передусім стиль мислення провінційного на той час малярства, досить бідного на взірці та авторитети. Власним прикладом та власними зусиллями вони турували прийдешньому поколінню те, що дається найважче-свободу творення. Саме тому вони по праву вважаються основоположниками закарпатської школи живопису, бо стали рушійною силою того позитивного процесу, що визначив ідеї та принципи явища, яке в історію мистецтва увійшло під назвою «Закарпатська школа живопису».

   Наріжним каменем цього явища малярства стала зацікавлена суб’єктивність та реалістична достовірність як манера та спосіб вираження дійсності. Активна громадянська позиція  Йосипа Бокшая та Адальберта Ерделі стала духовним та творчим камертоном школи. Традиції Публічної школи малювання достойно пронесли крізь життя художники, виплекані на вивірених принципах її засновників.

   Йосип Бокшай (1891-1975), член-кореспондент Академії мистецтв СРСР, народний художник УРСР, народний художник СРСР, у літопис мистецтва нашого краю увійшов як Майстер, автор численних жанрових композицій, чудових камерних графік, глибоко одухотворених портретів, творів сакрального мистецтва та розписів церков на Закарпатті, в Словаччині та Угорщині. Крізь усе життя проніс вогонь віри в силу та мудрість власного народу. Як справжній майстер, навчив своїх численних учнів краси правди-реалізму. Власне бачення джерел співвідносив із традицією церкви та віри. Це продемонстровано у полотні «Святі землі Руської». Символіка авторського бачення сягає зображення витвору дерев’яного зодчества як образу землі Руської. Пурпур та блакить, золоте та червоне-промовисте поєднання Духа і плоті. Часто сюжетні композиції Бокшая виконані у стилі декоративного панно, масштабні та епічно-декларативні. Численні пейзажні твори автора розкривають тонку і гармонійну натуру митця. Образ «бокшаївської» осені в образотворчому мистецтві став хрестоматійним.

   Чудові твори зачинателя закарпатської школи живопису Адальберта Ерделі (1891-1955) нікого не залишають байдужим. Усе життя Адальберта Ерделі супроводжувала певна загадковість, як і його численних героїв: «А.С.», «ХХ вік». Мистецькій харизмі автора підвладними стають твори і філософського змісту такі, як «Прозріння єпископа». Себе зображує кілька разів упродовж життя, відверто демонструючи світу своє власне життя і своє єдине дитя-мистецтво, свої переконання як віддзеркалення внутрішнього «я». Твори Ерделі - мальовничі зустрічі митця з людьми-і очікуваними і несподіваними. Усім гарячим серцем поглинав серпанок їх доль, зображуючи їх на полотні. Чи не тому і свою закінчив несподівано передчасно. Безмірно талановитий, полишив по собі безцінний доробок та плеяду послідовників. Соратником Бокшая та Ерделі був їхній ровесник Еміліан Грабовський (1892-1955) - послідовний реаліст, відомий своїми пейзажними творами та значною кількість графічних аркушів. До арсеналу живописності додає м'якого ліризму та чутливого сентименталізму.

   Адальберт Борецький (1910-1990) стояв біля витоків школи і намагався велич епохи передати через масштабні епічні сцени, ідеї. Плідно працював у багатофігурних жанрових композиціях, прагнучи розкрити нюансами відтінків і кольорів пленерні красоти Верховини. Розмаїття натюрмортів свідчить про емоційність художника, а чудові рисунки підтверджують високий професіоналізм. У 1960-х роках виїхав з України в Словаччину, де помер у 1990 році.

   Однією з найяскравіших постатей у мистецтві Закарпаття, як і цілої України, вважають Федора Манайла (1910-1978), народного художника України. Журба і туга довоєнних соціальних творів резонує численними жанровими композиціями з життя закарпатських селян. Декоративні, панорамно трактовані полотна Манайла з виключною гостротою виразності передають епічну велич гірського краєвиду. Авторське бачення сьогодення крізь призму народної культури, побуту, етнографічних мотивів завжди простежується у творах митця, зокрема, «Новий хліб», «Моя поличка» тощо. Реалістичні образи живописних полотен Федора Манайла вражають поетизованою глибиною мистецького бачення. Метафоричність просторового та смислового вирішення твору «Табун гуцульських коней» свідчить про оригінальність композиторських прийомів та піднесеність емоційних струменів творчості художника-казкаря.

   Ліричний талант співця Верховини розквітнув у творчості народного художника України Андрія Андрійовича Коцки (1911-1987). Об’єктом зацікавлених досліджень стають його сучасники. Ціла галерея постає у творах автора, виконаних зі цнотливою відстороненістю від своєрідної фабули полотна. Сам автор «обожнював» жіноцтво, змальовував його достовірно-поетично. Ледь помітна дистанція створює своєрідну чутливу пісенність, іноді фольклорність портретних творів Коцки. Хвилюючі стани природи у пейзажах митця трепетні й інтимні. Пезажі А.Коцки передають тонкі відтінки, ніжні переливи барв, м'який ліризм закарпатської природи. Зображення їх досягається використанням фресково-акварельної техніки «сфумато». Святкові феєрії квітів звабливо пестять погляд зачарованого глядача, ніби запрошують у веселкову принаду життя.

   До когорти ветеранів закарпатської школи живопису належить постать Ернеста Контратовича (1912), народного художника України. Глибоке філософське осмислення дійсності стає провідною ознакою творів автора упродовж усієї творчості. «Верховинська мадонна» із музейної збірки-виважена мистецька проекція загально-людських очікувань та мрій, трансплантованих на національний грунт Закарпаття. Ритміка пластично-виразних форм твору позначена прозорим натяком на іконографічність персонажів, віднайдених автором у земній буденності існування. Гармонія кольорової гами сповнена тужливого очікування чи передчуття.

   Заслужений художник України Золтан Шолтес (1909-1990) вважається одним із талановитіших співців величних панорам Карпатських гір, гармонійної ритміки олюднених краєвидів батьківщини. Твори Золтана Шолтеса витримані в дусі та принципах реалістичної традиції закарпатської школи образотворення. Віртуозна плинність сюжету «Під полонинами», «Гірське село» переконують у щирості авторських спостережень та тонких узагальнень митця.

   Антон Кашшай (1921-1992), народний художник України, заслужений діяч мистецтв УРСР, увесь свій хист живописця віддав природі рідного краю. Кашшай - багатогранний майстер, але найбільш вдаються йому зимові пейзажі: саме в них найповніше виявляються його душа поета і майстерність живописця. Створення нев’янучого образу батьківщини творчо сприйняв у ідейного лідера та вчителя Йосипа Бокшая. Простір, повітря,  вражаюче світло у творах Кашшая несуть смислове навантаження та внутрішню динаміку, з граничною простотою і тонким смаком розкривають красу гірського краєвиду. Прагнення бачити природу у первозданній поетичності та чистоті притаманне його музейній класиці «Зима в Карпатах», «Під Пилипецькими полонинами».

   Сформованим живописцем прийшов у мистецтво нашого краю Гаврило Глюк (1912-1983), заслужений діяч мистецтва УРСР. Масштабним за емоційність і виконанням полотном «Лісоруби» (1954 р.) уславив не тільки себе, здобувши високе звання та срібну медаль на «Бієннале» на Всесвітній виставці 1958 року в Брюсселі, а й ідейно-творче зростання всього колективу закарпатських живописців. Рідна земля творами Гаврила Глюка звеличується та підноситься. Реалістична достовірність сюжетів митця несе глибоке світоглядницьке обґрунтування, бо ж джерелом краси на землі автор вважав людську працю. Виразна декоративність кольору підсилює відчуття святковості у народних за пафосом полотнах автора. Національний колорит виважений мелодією творів Глюка. Оптимістична сонячність чуттів проектується на плинну ритміку оповіді.

   Окрасою усього образотворчого мистецтва України є творчий доробок народного художника Василя Габди (1925-2003). Тонким знавцем природи та романтичних настроїв середовища виступає перед глядачем завжди ліричний Габда. М’які кольорові ефекти зігрівають трепетом щирої душевності та проникливої просвітленості почуттів.

   Бачення світу народним художником України, членом – кореспондентом Академії мистецтв України Володимиром Микитою (нар.1931) спроектоване через призму батьківського краю-улюбленої Срібної землі - Закарпаття. Обрії бачення-і минувшина, що зазирає крізь очі осель, і бурхливе теперішнє, і майбутнє, що таночком в’ється в улюбленій живописній пісні «За щастя онука». Творчий доробок нашого земляка становить своєрідний літопис рідного краю у мистецтві – літопис через призму серця.

   Народний художник України, лауреат Національної премії імені Тараса Шевченка Юрій Герц (нар. 1931) з-поміж колоритного мистецтва Закарпаття вирізняється не тільки стилем, а й тематикою. Святочну верховину підносить до висот поетичних. Грайливі села у всі пори року, мов відображення веселкової каруселі небес. Прадавні джерела культурної нації оживають барвисто і промовисто колядами, весіллями та маївками. Характерна риса творчості Юрія Герца – це непереможна сила духу, сила любові.

   Народний художник України, лауреат Шевченківської премії у галузі мистецтва Василь Свида (1913-1989) усю свою творчість присвятив служінню рідній землі. Твори Свиди є, як правило, безпосереднім відгуком на події та явища навколишнього народного життя. Прості буденні сюжети стали стрижнем усього його творчого доробку. Сила творчості Свиди- в міцному зв’язку з традиціями народної пластики.

   Закарпатські художники дістали широке народне визнання. При всій оригінальності, неповторності їхньої творчості їм властиві спільні риси, які й дають право говорити про існування в рамках українського образотворчого мистецтва окремої закарпатської школи живопису. Однією з таких рис є схильність усіх митців Закарпаття до декоративного трактування форми, схильність, яка, без сумніву, йде від традицій народного мистецтва. Твори всіх без винятку закарпатських художників приваблюють властивими мистецтву слов’янських народів теплим ліризмом, задушевність. Та найголовніше, що об’єднує митців Закарпаття, - це прагнення і вміння глибоко й правдиво показувати національний уклад життя рідного народу.