вівторок, 2 грудня 2014 р.

Мистецтво імпресіонізму



   В останній третині сторіччя на грані реалізму і декадансу з'являється новий напрям — імпресіонізм (від французького «імпресіон» — враження). Імпресіонізм зайняв в історії мистецтва місце, яке дорівнює цілим живописним епохам, хоча сам рух охопив лише 12 років і 8 виставок.

Як ансамбль художників, які захищають спільні цілі в мистецтві, імпресіонізм заявив про себе у 1874 р., коли група молодих живописців влаштувала виставку своїх картин в одному з паризьких фотоательє. Група включала в себе Клода Моне, П'єра-Оґюста Ренуара, Каміля Піссарро, Альфреда Сіслея, Едґара Деґа, Берту Морізо. Назва представленого на виставці пейзажу Клода Моне «Враження. Схід сонця» і дало назву творчості цих художників.

Імпресіоністи запропонували нове бачення світу і нові принципи малярства. Вони сприймали навколишню дійсність як нескінченну зміну вражень.

    З'явилася свіжість і безпосередність в зображенні повсякденного життя сучасного міста, його пейзажів, вигляду, побуту і розваг його мешканців. Найважливішим правилом імпресіоністів стала робота на відкритому повітрі — на пленері, завдяки чому у своїх пейзажах їм вдалося створити відчуття виблискуючого сонячного світла, багатства фарб природи, передати рух повітря.

Імпресіоністи ввели і нову живописну техніку, відмовилися від змішаних кольорів, почали писати чистими яскравими фарбами, густо наносячи їх окремими мазками (при сприйнятті, оптично змішуючись, для глядача вони давали потрібний тон).
Імпресіонізм вплинув на багатьох живописців інших країн (М. Ліберман, Л. Корінт у Німеччині; Костянтин Коровін, Серов Валентин , Е. Грабарь, ранній М. В. Ларіонов у Росії й ін.), що виявилося в освоєнні нових сторін дійсності, в оволодінні ефектами пленеру, висвітлюванні палітри, ескізності манери, засвоєнні окремих технічних прийомів.

Відомими піонерами імпресіонізму стали художники:

                                                        Едуард Мане









                                             Каміль Піссарро












                                      Клод Моне

                                          "Схід сонця"







                                                        П'єр-Оґюст Ренуар


























                                                                 Дега Едгар







                                                               Поль Сезанн








 
                                                          Альфред Сіслей




                                                             Берта Морізо




 
                                                      Гюстав Кайботт 


Особливості живопису К.Піссаро



Каміль Піссарро (1830 —1903)



  Жако́б Абраа́м Каміль Піссарро— французький художник 19 ст., один з перших представник імпресіонізму. Малював пейзажі, натюрморти, іноді побутові картини і портрети.

  Каміль Піссарро народився на острові Сент-Томас, що поблизу Америки. Первісне художнє навчання отримав ще на Сент Тома у Ф. Мельбі́. До 12 років жив з батьками, потім перебрався в Париж. Як і всі молоді люди шукав свого місця в світі, переїздив на Сент Тома і, навіть, в Венесуелу.

Від 1855 року постійно мешкав у Франції. В 1855-61 рр. навчався в Академії Сюіса в Парижу. Серед

На художню манеру вплинули картини Франсуа Мілле, Клода Моне. В період франко-пруської війни разом з запобігливим Клодом Моне перебрався в Лондон, адже захищати інтереси буржуазної Франції не хотів. В Паризькому Салоні виставлявся з 1859 року.

Серед імпресіоністів був найстарішим за віком, але добре обдарованим майстром.

Мав велику родину. П'ять його синів теж стали художниками.

Роботи:

Пейзаж з великими деревами, 1875

Березневе сонце, 1875

Човни.Понтуаз, 1876

Жнива, 1876

Червоні дахи, 1877

Фруктовий сад, весна, 1877

Сад потапає у квітах, 1877

Сільська дівчинка з хворостиною, 1881

Збирач хмизу, 1878




                                                "Бульвар Монмантр вночі"  1897р.
 







                                                                    "Пстушка" 1881 р.




"Автопортрет"



"Жінка з зеленою хусткою" 1893р.

субота, 29 листопада 2014 р.

Засоби виразності живопису,ахроматичні та хроматичні кольори,світлота,насиченість,відтінок.

Тема: Засоби виразності живопису,ахроматичні та хроматичні кольори,світлота,насиченість,відтінок.
Мета:
Навчальна:

-учні навчаються розпізнавати твори живопису, їх техніку (акварель, гуаш);
- учні навчаються розпізнавати художні прийоми (акварель «по-вологому», «по-сухому», монотіпію;
- учні навчаються розпізнавати кольори (ахроматичні, хроматичні);
- учні навчаються розпізнавати колорит і створений настрій творів,
- учні навчаються передавати настрій засобами живопису;
- учні навчаються відтворювати задум композиції, використовуючи колір, мазки, плями, лінії, форми, їх ритм.
Виховна:
-сприяти розвитку чуттєво-емоційного та естетичного сприймання світу;
- сприяти розвитку асоціативно-образного мислення, цілісного бачення, вміння виділяти основне в явищах і формах;
Розвиваюча:
-залучення учнів до системного пізнання, опанування техніками та прийомами образного виявлення як художньої основи для особистого самовираження;
-вивчення зразків світового та національного мистецтва з творчим переосмисленням і використанням власного досвіду в практичній творчій діяльності учнів.
Тип уроку: урок засвоєння нових знань.
Обладнання уроку:
Матеріали: Акварель, гуаш.
Кольоровий папір, різний матеріал для штампів.
Техніка: техніка монотипії (відбитки, штампування), набризки.


Хід уроку

1. Вступне слово вчителя «Засоби виразності живопису. Колір(ахроматичний, хроматичний),насиченість, світлота, відтінок, мазок, пляма, тонова розмивка».
Розпізнавання кольорів (ахроматичних, хроматичних).
Розпізнавання колориту та створеного настрою творів.
Розпізнавання художніх прийомів роботи аквареллю та гуашшю (мазки, розтяжка кольору по-сухому, по вологому, набризки).
Виконання вправ різними прийомами накладання фарб акварелі та гуаші (мазки, розтяжка кольору по-сухому, по вологому, набризки).
Основні групи кольорів
Незважаючи на те, що в кольоровому спектрі виділено лише сім кольорів, у природі їх є значно більше. Це пояснюється тим, що колір може мати різні відтінки або бути змішаним з іншим. Крім того, в сонячному спектрі немає чорних, білих і сірих кольорів.
Якщо покласти на білий папір кілька листків з дерев різних порід, то можна побачити, що всі листки зелені, але відрізняються тоном. Людське око може відрізнити майже 150 кольорових тонів.
Усі кольори поділяють на дві групи: ахроматичні (безколірні) і хроматичні (кольорові).
    Ахроматичні кольори.Вони становлять групу кольорів, які відрізняються один від одного тільки світлістю. До ахроматичних кольорів належать білий, чорний і всі проміжні між ними сірі кольори. Світлість кольору залежить від здатності предмета відбивати більшу чи меншу кількість світлових променів, які падають на неї. Якщо поверхня відбиває більше світлових променів, вона здається нам світлішою, а якщо менше,— темнішою.
Змішуючи чорну і білу фарби у різних пропорціях, можна дістати цілу низку сірих кольорів різної світлості.
Слід пам'ятати, що абсолютно білих або абсолютно чорних кольорів у природі не існує. Найсвітліший білий колір має порошок сірчано-кислого барію. Порівняно з ним усі інші матеріали білого кольору темніші. Найчорніший колір має чорний оксамит.
Хроматичні кольори.Це насамперед кольори сонячного спектра та всі інші неахроматичні кольори. Кожний хроматичний колір має три властивості: кольоровий тон, світлість і насиченість кольору.
Під кольоровим тоном розуміють таку його ознаку, за якою йому можна надати певну назву: червоний, синій, жовтий, зелений тощо. У природі є багато кольорових тонів. Природним рядом кольорових тонів є сонячний спектр, в якому кожен тон переходить один у другий завжди в однаковій послідовності.
Світлість хроматичного кольору залежить від здатності його відбивати світлові промені. Два предмети одного кольорового тону, наприклад червоного, можна відрізнити за їхньою світлістю (світло-червоний, темно-червоний). Для кожного хроматичного кольору (червоного, синього, зеленого тощо) завжди можна підібрати ахроматичний (сірий) колір, рівнозначний йому за світлістю.
При змішуванні однієї і тієї самої кількості зеленої фарби з різними кількостями сірої фарби дістанемо ряд сумішей зеленувато-сірого кольору однакової світлості. Проте всі вони відрізнятимуться одна від одної і від вихідних кольорів (сірого, зеленого) насиченістю.
Насиченістю називають ступінь різниці хроматичного кольору від ахроматичного тієї самої світлості. Проте хроматичні кольори відрізняються від ахроматичних кольоровим тоном, тобто силою кольору. Тому під поняттям насиченості треба розуміти, наскільки ступінь кольоровості одного кольору більший або менший ніж інший. Якщо порівняти колір цинкового крону і ультрамарину, то можна помітити, що кольоровий тон крону відчувається менше, ніж ультрамарину. Тому й вважають, що колір крону менше насичений, ніж колір ультрамарину.
Найбільш насиченими чистими кольорами є кольори сонячного спектра. Кольори фарб, пігментів, малярних фарбувальних сумішей значно відрізняються від спектральних і блідіші порівняно з ними, або, як кажуть, мають меншу насиченість.



Колірний круг


Для зручності вивчення кольорів і виведення законів змішування фарб усі кольори сонячного спектра розміщують по кругу та додають до них пурпурний колір, що утворюється при змішуванні крайніх кольорів спектра (червоного і фіолетового) і якого немає в спектрі.
У крузі один колір поступово переходить в інший.
Вивчаючи властивості кольорів, російський учений М. В. Ломоносов перший встановив, що серед великої, кількості хроматичних кольорів є тільки три (червоний, синій, жовтий), яких не можна дістати змішуванням інших кольорів. Ці кольори називають основними. Змішуючи основні кольори, дістають кольори інших тонів. Так, змішуючи червоний і синій кольори, дістають фіолетовий, змішуючи червоний і жовтий — оранжевий, а жовтий і синій — зелений. Фіолетовий, оранжевий і зелений кольори називають змішаними. Змішуючи основні кольори із змішаними, можна дістати нові кольори. На зовнішньому кільці кольорового круга показано три основних і дев'ять змішаних кольорів.
У фарбозаготівельній майстерні завжди повинні бути пігменти трьох основних кольорів, що дає змогу приготувати фарбувальні суміші потрібного кольору.
Зміна кольору суміші з двох або більше пігментів пояснюється тим, що частинки пігментів по-різному поглинають певну кількість світлових променів, які проходять крізь суміш. Які промені і в якій кількості поглинаються пігментом, залежить від його властивостей. Якщо, наприклад, змішати жовтий кадмій з залізною лазур'ю, утвориться суміш зеленого кольору. Це пояснюється тим, що частинки кадмію здатні поглинати фіолетові, сині і блакитні промені, а частинки лазурі — червоні, оранжеві і жовті. Таким чином, від суміші відбиватимуться лише зелені промені, від чого вона здаватиметься зеленою.

Учні виконують творче завдання. Створюють композицію, підготувавши кольорове тло «за настроєм» (техніка – монотипія, штампування).


Підведення підсумків.
Вчитель робить висновки разом з учнями , обговорює окремі виступи та повідомлення учнів. Підкреслює, що зрозумівши  властивості кольору художники предають свої відчуття, настрій. Виставляються оцінки.


Запитання та завдання для самоконтролю:
1. Які кольори називаються хроматичними?
2. Які кольори називаються ахроматичними?

Відомості про декоративні розписи




Мистецтво петриківського розпису

В історію культури українського народу яскравою сторінкою увійшов декоративний розпис.
Цей вид народного мистецтва почався з настінного малювання, поширеного з давніх часів у селах України, особливо на Дніпропетровщині, Поділлі, Буковині.
Тривалий час у кожній місцевості виробляли свої прийоми та технічні засоби оздоблення сільських будівель, хатнього інтер'єру,речей побуту.
У кожному регіоні поступово сформувався свій усталений характер орнаментальних мотивів, образи яких навіяно щедрою українською природою та фантазією народних майстрів
Село Петриківка Дніпропетровської області здавна уславилося своєрідним мистецтвом розпису. Незвичайний петриківський орнамент виник уже в ХVІІ столітті на основі самобутнього запорізького декоративного мистецтва. Характерною рисою творчості петриківських народних митців було використання рослинно-квіткового орнаменту для декоративного оздоблення. Цьому орнаменту властиві легкість і виразність загального композиційного вирішення.
Уже у XX ст. Петриківка стала центром виготовлення мальовок – малюнків на тонкому папері. Їх виконували дешевими аніліновими фарбами (манійками). Мальовки стали популярними і досить швидко поширилися далеко за межі села. Паперові прикраси (стрічки-фризи, вазони-букети, гілочки з квітами) наклеювали на ґрунт стіни, дотримуючись старої структури оздоблення селянської архітектури. Поступово утверджувалося індивідуальне мистецтво талановитих майстрів мальовок: Тетяни Пати, Надії Білокінь, Ярини Пилипенко, Надії Тимошенко.





Мистецтво косівського розпису

На Івано-Франківщині є чудове місто Косів. Тутешні майстри розпису по кераміці та дереву бережуть і використовують гуцульські мотиви. У цьому розписі переважають коричневі барви в поєднанні з жовтуватими та зеленими кольорами на білому фоні. Основні елементи косівського розпису – квіти, візерунки, що переходять у геометричний орнамент; птахи та зображення людей у національному гуцульському одязі. Основні елементи косівського розпису – це квіти, пелюстки, листки-завитки, крапки та лінії-мережива.


Мистецтво опішнянського розпису
Село Опішня, що на Полтавщині, прославилося своїми розписами на увесь світ. Опішнянський розпис об’єднує декоративно-стилізовані форми, пишний рослинний орнамент червоного, зеленого, білого, коричневого і чорного кольорів. Саме вони надають опішнянським розписам неповторності, казковості та чарівності. Опішнянському розпису характерне зображення птахів спрощених форм без особливої пишності. Також опішнянському розпису притаманне чорне обведення візерунків і контурів.






               Мистецтво васильківського розпису (майоліка) 

Васильків – це місто на Київщині! Васильківський розпис захоплює своєю незвичайністю. У васильківському розписі яскраво виражена стилізація форм, поєднані рослинні мотиви та зображення тварин. Декоративності йому надає рослинний візерунок із мазків. Основні кольори цього розпису: червоний, синій і жовтий.






                               Мистецтво яворівського розпису

Яворівський розпис досить відомий і поширений. Назва цього розпису походить від села Яворів, що на Львівщині.
Яворівський розпис – це яскраві орнаментальні композиції на дерев’яних предметах: дитячих меблях, комплектах для кухні, декоративних виробах.